Вони старі кінотеатри зруйнували,

Зняли трамвайні рейки, розширили проспекти.  

Стовпи ліхтарні зникли й за бордюрами дерева.

Тим, хто прийшов пізніше, вже відомі

Історії загиблих армій, битв програних, з них більшість

Пішла в безмовність, крім тих, які хоч раз

Переповіли очевидці, що там були,

А потім розказали про них після обіду,

Як це буває зазвичай, чи ввечері.

Так що рукописів чи надрукованих вістей не залишилося.

Часи настали неймовірні. Звичайно,

Навіть зараз, коли завершених історій не стало й сліду,

Легенда, двічі переказана, повторена не буде знову,

Доки в чудовий день не розкопають діти минуле в закутку горища

або знайдуть під мітлами десь на задвірках: „Що це?”

І ви повинні їм сказати, повинні  розповісти,

Що річ незвичної природи колись обличчя мала

І ноги, як людина всяка, але в один прекрасний день

Їй розламали панцир, який у неї був завжди,

Їй довелось брехати, юнацькі устремління

Лишилися позаду, в фантазіях,

В прадавніх страхах, що буде втрачений цей день,

Що допускати цього не слід, якщо бажаєш жити,

У полудень цвісти, надвечір на вершині голій спочивати.

Звичайно, хтось нас захищає, звичайно, дбає,

Від плям ми намагаємося честь зберегти,   

Звичайно, ми подібні дуже, знайомі часто

З дитинста, без сумніву в нас є, на щастя чи на горе:

Щодня сніданок, ми справляємо нужду, і чайник ставимо

На плитку, зі змінних сутностей сплітаємо первісний задум,

Нам до природи хочеться вернутися хоч зараз,

Така сверблячка новомодна. Та повертаємося ми

З прогулянки і нам здається справжнім чудом,

Як меблі розмістилися, і вид речей дрібніших в інтер”єрі,

Ніхто питань не задає, лиш чемний Кіт в чоботях

Новим перестановкам чинності надасть: „Сам спробуй, 

На журливих квітах пил розкаже мало; час настає

Для нових починань і перемог, попри інструкції, назло сусідам,

Що сваряться щовечора, вони повірили колись, що ви

не граєте в цю гру, то їм не треба щось удавати. Та враз принцеса

Захоче при нагоді до вас заглянути, ви розпізнаєте

Підземну річку, яка не спиниться ніколи, її поверхня є театром,

В якому кожен з нас зіграє свою роль. Шкода, змінити щось

Нікому не вдалося, можливо, лише вам і саме зараз вдасться

Змінити ролі. Прийдуть часи хороші, щоб замінить погані”.

І ось на шиї ланцюжок з простеньким медальйоном,

Актори і цінителі заплутались з місцями,

Як час прийшов зробитися як лист металу

Від вибухів світанку. Я це зроблю, я не зумію більше.

Я не спроможний думати край сцени.

Але відмова від кохання фактично означає,

Що вслід за ним спішить щось інше,

Подібне й співрозмірне:

Колись солодкі втіхи, дрібниці пам’ятні

Неначе оживають: повторюєються знову. Насправді час від часу

З них, як з прозорих кубиків,

складаються конкретні сновидіння, що зникнуть не побачені.

Forgotten Sex

They tore down the old movie palaces,
Ripped up streetcar tracks, widened avenues.
Lampposts, curbs with their trees vanished.
They knew, who came after,
A story of departing hands and affairs, that mostly
Went untold, unless someone who was there once
Visited the old neighborhood, and then
They would tell about it, the space
Of an afternoon, how it happened in the afternoon
So that no record, no print of it could exist
For the steep times to come. And sure enough,
Even as the story ended its shadow vanished,
A twice-told tale not to be told again
Unless children one day dig up the past, in the attic
Or under brush in the back yard: “What’s this?”
And you have to tell them, will have to tell them then
That the enormous nature of things had a face
Once and feet like any human being, and one day
Broke out of the shell that had always been,
Changed its answers to lies, youthful ambition
To a quirk of the past, a fancy, of some
Antiquarian concern that this damaged day can never
Countenance if we want to live past the rope
Of noon, reach the bald summits by late afternoon.

Surely we are protected, surely someone thinks of us
Often enough to keep the stain from setting, surely
All of us are alike and know each other from earliest
Childhood, for better or for worse: surely we eat
Breakfast each day, and shit, and put the kettle on the stove
With much changing of the subject, much twisting the original
Premise back to the nature of the actual itch
Engulfing us, now. And when we come back
From an outing expect to find the furniture magically
Rearranged to accommodate revised, smaller projects
No one bothers to question, except polite Puss-in-Boots with what
Is in effect a new premise: “Try this one, the dust
Shows less on these rather sad colors; the time
To get started and gain time, however brief, over the neighbors
Quarreling into sunset, once you’ve convinced them you’re
Not playing and therefore not cheating. When the princess
Comes to see you on some perfectly plausible pretext, you’ll know
The underground stream that has never stood still is the surface
And the theater for all that is to come. Too bad the revisions
Will never be adopted, but how lucky for you, now,
The change of face. Good times follow bad.”

And the locket is still on the chain on a throat.
The askers, the doers, fall into silent confusion
As it comes time to stand up like a sheet of metal
In the blast of sunrise. I will do this, I can do no more.
I cannot think on the edge of a platform.

But the abandonment by love is a de facto sign
something else coming along,
Something similar in its measuredness:
Sweetness of things late, a memory for particulars
As lively as though they happened still. As indeed
They do sometimes, though like the transparent bricks
In a particular dream, they cannot always be seen.