Минуло півстоліття

відтоді, як живу в цьому забутому містечку,

про котре я тобі розповідав.

Що ж, тут нічого не змінилося. Я до цих пір не знаю,

як пройти від пошти до гойдалок у парку.

У холод яблуні цвітуть, без примусу,

колір мого волосся – як пух кульбаби.

Припустимо, що був цей вірш про тебе – це ти

йому надав той зміст, якого обережно я не помічав:

цей опис болю й сексу, і як до інших

підступно люди  ставляться? Ні, це все,

здається, в іншій книзі. Для тебе

Я зберігаю опис маленьких бутербродів

і скляного ока, яке на бронзовій полиці над каміном,

не упокоїться ніколи. 

The Problem of Anxiety

Fifty years have passed
since I started living in those dark towns
I was telling you about.
Well, not much has changed. I still can't figure out
how to get from the post office to the swings in the park.,
Apple trees blossom in the cold, not from conviction,
and my hair is the color of dandelion fuzz.

Suppose this poem were about you--would you
put in the things I've carefully left out:
descriptions of pain, and sex, and how shiftily
people behave toward each other? Naw, that's
all in some book it seems. For you
I've saved the descriptions of finger sandwiches,
and the glass eye that stares at me in amazement
from the bronze mantel, and will never be appeased.