Наближення­м смерті здавалася осінь,
Та втіху ми знову знайшли
У тому, що радощі свята приносять
Нам щедро накриті столи.
Щоб шапку у друга насмішливи­й вітер 
З хмільної не зняв голови,
Жартую: „Щоб шапку свою не ловити, 
міцніше притримуй її!”
Пливуть повноводні­ Ланьшуйськ­і потоки,
Народжені з тисяч джерел.
У горах Юйшань дві вершини високі, 
засипані снігом, завмерли.
Не знаю, що далі, життя чи могила,
Радість, чи горе знайти.
Хмільний від вина, я від гілля кизилу
Не можу очей відвести.

Щоб шапку у друга насмішливи­й вітер з хмільної не зняв голови... - Ду Фу натякає на випадок, описаний у книзі "Історія династії Цзинь" (Опис життя Мен Цзя). Мен Цзя жив при династії Цзинь (265 - 420 рр.) і доводився дідом по матері відомому поету Тао Цяню (Тао Юаньміну). Знатний, але небагатий рід на час народження Тао Цяня впав у злидні. В описуваний час Мен Цзя служив на посаді сигун-цаньцзюня (як і Ду Фу, коли потрапив у немилість). На цій посаді він мав бути всюди з головнокомандуючим Хуань Венем (312-373), зятем другого цзинського імператора Мін-ді (правив 323 - 326 рр.). Під час святкування свята Подвійної Дев'ятки Хуан Вень з почтом гуляли на Драконовій горі. Раптом порив вітру зірвав з голови Мен Цзя офіційний головний убір. Старенький чиновник чи через хміль, чи через роззявкуватість цього не помітив. Хуан Вень заборонив підлеглим говорити Мен Цзя про конфуз, і той залишався й далі з непокритою головою. Коли Мен Цзя відійшов за потребою, Хуан Вень наказав ад'ютанту Сунь Чену сховати шапку, написати насмішкувате есе й покласти на місце Мен Цзя за столом. Коли той повернувся й прочитав твір Сунь Чена, тут же написав вбивчу відповідь, якою вразив всіх присутніх. Мораль цієї історії - духовна сила шляхетного мудреця і талановитої людини не залишає його навіть у часи крайнього  приниження людьми чи обставинами.