Згасає світло, де не світить сонце;

Де море відступило, серця хвилі

Накочують припливи і відпливи;

І тануть в голові примари світлячків,

Суть світла

Проникає в плоть, де плоть ніщо на остові з кісток.

Свіча між стегнами

Горить у молодих і сіє, й спалює посіви часу;

Де не зійшов посів,

Плоди людські зростають до зірок,

Яскравіші за секс;

Де воск відсутній, є фітіль свічі.

Позаду згас світанок;

Від маківки до п”ят шаленство крові,

Як море, розлилося;

Ні перепон, ні меж, фонтаном до небес

із прутня струменять

Пророчий сміх і приторна печаль.

У впадинах очниць пітьма,

приваблюють сідниці й чималі цицьки;

Освітить день кістки;

Де холоду нема, там не зриває вітер

Зимовий одяг;

Весна туманом закрива повіки,

Згасає світло на загадках долі,

Думки туди скрадаються, де запахи дощу;

Де зникла логіка,

Там виростають на очах земні секрети,

І кров тече на сонці;

Над опустілим садом завмер світанок.

Цим віршем Томас Ділан вперше привернув увагу до свого незвичайного поетичного дару. В ньому багато "темної матерії". Без сумніву лише те, що мова в ньому про боротьбу світла й пітьмі, в якій ніби перемагає світло. 

Редакцію журналу, в якому був опублікований цей вірш, читачі засипали гнівними листами, в яких осуджувалася аморальність вірша.

Light breaks where no sun shines
Light breaks where no sun shines;
Where no sea runs, the waters of the heart
Push in their tides;
And, broken ghosts with glow-worms in their heads,
The things of light
File through the flesh where no flesh decks the bones.

A candle in the thighs
Warms youth and seed and burns the seeds of age;
Where no seed stirs,
The fruit of man unwrinkles in the stars,
Bright as a fig;
Where no wax is, the candle shows its hairs.

Dawn breaks behind the eyes;
From poles of skull and toe the windy blood
Slides like a sea;
Nor fenced, nor staked, the gushers of the sky
Spout to the rod
Divining in a smile the oil of tears.

Night in the sockets rounds,
Like some pitch moon, the limit of the globes;
Day lights the bone;
Where no cold is, the skinning gales unpin
The winter’s robes;
The film of spring is hanging from the lids.

Light breaks on secret lots, 
On tips of thought where thoughts smell in the rain;
When logics dies,
The secret of the soil grows through the eye,
And blood jumps in the sun;
Above the waste allotments the dawn halts.