В близькому вогняному надвечір’ї

Без ліку гинучих,

Коли одні з найближчих, твоїх найбільш коханих

І добре знаних піти повинні

Левами й спалити свій останній подих,

Коли твої безсмертні друзі,

Хто голос подавав з приреченого праху,

Стріляючи і славлячи тебе,

Покликані на бій, знайти повинні спокій,

Який не зможе зменшити, спинити

Безмежний біль

У багатьох родинах Лондона, розбитих горем.

В близькому вогняному надвечір’ї,

Коли у тебе на вустах і в думах,

Сплітаючись і розплітаючись, снують убиті незнайомці,

Ти більшість з них не знав,

Полярну зірку по сусідству, сонце на іншій вулиці,

Та будеш плакати за ними.

Дощем кривавим вмило суворе море тих,

Які ступили в твою власну смерть

І вітер їх планети порвав зв’язок з твоїми водами,

І заряджали снаряди в жерла,

З кожним громовим пострілом

Спалахували блискавками їхні очі.

В близькому вогняному надвечір’ї

Смертей і виходів,

Поранені, близькі і дальні, у хвилях лондонських

Знайшли одну могилу,

Єдиний ворог з багатьох, хто добре розрізняє

Світіння твого серця,

Помітне у пітьмі, що б'ється за укриттями й заслонами,

Обірве громові удари,

Щоб погасити сонце, втопити, зганьбити твої символи,

Й спалити вірних лицарів,

До часу, коли найменш коханий

Постане новим Самсоном у твоєму зодіаку.

Вірш написаний в очікуванні неминучого вторгнення Німеччини в Англію після повітряного нальоту на Лондон влітку 1940 року. Томас Ділан потрапив під бомбардування. Після цього його довго переслідували нічні кошмари.

Deaths And Entrances

On almost the incendiary eve
Of several near deaths,
When one at the great least of your best loved
And always known must leave
Lions and fires of his flying breath,
Of your immortal friends
Who'd raise the organs of the counted dust
To shoot and sing your praise,
One who called deepest down shall hold his peace
That cannot sink or cease
Endlessly to his wound
In many married London's estranging grief.

On almost the incendiary eve
When at your lips and keys,
Locking, unlocking, the murdered strangers weave,
One who is most unknown,
Your polestar neighbour, sun of another street,
Will dive up to his tears.
He'll bathe his raining blood in the male sea
Who strode for your own dead
And wind his globe out of your water thread
And load the throats of shells
with every cry since light
Flashed first across his thunderclapping eyes.

On almost the incendiary eve
Of deaths and entrances,
When near and strange wounded on London's waves
Have sought your single grave,
One enemy, of many, who knows well
Your heart is luminous
In the watched dark, quivering through locks and caves,
Will pull the thunderbolts
To shut the sun, plunge, mount your darkened keys
And sear just riders back,
Until that one loved least
Looms the last Samson of your zodiac.