Як я прокинувся, вже місто гомоніло.

Птахи, годинники і передзвони,

Пливли потоки говірливих юрм,

Рептилії чманіли у вогні,

Руїни і нічні кошмари,

Навколо розлилося море

Із жаб, дияволів, повій,

Коли якась людина з тесаком

Підвівши свою голову криваву, 

Зарізала світанок,

Гарячі вени здвоєного часу

І в'язки його книг,

Останню відсікла, неначе

це прут був чи сучок крихкий,

що втратив мову разом з листям.

Щоранку я у ліжку

Буваю богом, злим чи добрим,

Обличчя вмивши,

Знов дихаю, і з мертвих воскрешаю

І мамонта, і грішника

З земного праху.

Прокинувшись уранці, дослухаюсь,

Куди птахи летять, як листя, й човники качок,

За містом гнівно десь гримить

у небі збуреному голос,

Моїм нащадкам нетямущим пророчить,

Що будуть стіни мого міста зруйновані.

Час зникне, замруть годинники, не стане Бога, стихнуть дзвони,

Я накидаю біле простирадло на острови

І п’ятаками, мов труною, свої повіки накриваю.

Написано у 1939 році у передчутті війни. В листі до Вернона Уоткінса від 25 серпня 1939 року Томас Ділан пише:«Ця війна, яка тремтить навіть на краю Лохарна, наповнює мене відразою і жахом, і втомою».

Лохарн - місто в Кармартеншірі, Уельсі, де Томас жив з 1949 до своєї смерті в 1953 році

When I Woke

When I woke, the town spoke. 
Birds and clocks and cross bells 
Dinned aside the coiling crowd, 
The reptile profligates in a flame, 
Spoilers and pokers of sleep, 
The next-door sea dispelled 
Frogs and satans and woman-luck, 
While a man outside with a billhook, 
Up to his head in his blood, 
Cutting the morning off, 
The warm-veined double of Time 
And his scarving beard from a book, 
Slashed down the last snake as though 
It were a wand or subtle bough, 
Its tongue peeled in the wrap of a leaf. 

Every morning I make, 
God in bed, good and bad, 
After a water-face walk, 
The death-stagged scatter-breath 
Mammoth and sparrowfall 
Everybody's earth. 
Where birds ride like leaves and boats like ducks 
I heard, this morning, waking, 
Crossly out of the town noises 
A voice in the erected air, 
No prophet-progeny of mine, 
Cry my sea town was breaking. 
No Time, spoke the clocks, no God, rang the bells, 
I drew the white sheet over the islands 
And the coins on my eyelids sang like shells.