Двадцять чотири роки нагадали заплакані очі.

(Хорони померле зі страхом, що воно заслужило могилу.)

В паху дверного просвітку я згорблений, як кравець,

Шию саван для подорожі

При світлі хижого сонця.

Обряджений для смерті, жалобну ходу починаю

З моїми червоними венами повними благодаті,

Кінцевою точкою руху є первозданне місто,

Я буду йти так довго, доки триває вічність.

Томас Ділан мав звичку писати вірші до своїх днів народження. Неминучість смерті, життя як дорога до смерті - цими думками пронизаний цей святковий вірш.

Twenty Four Years

Twenty-four years remind the tears of my eyes.
(Bury the dead for fear that they walk to the grave in labour.)
In the groin of the natural doorway I crouched like a tailor
Sewing a shroud for a journey
By the light of the meat-eating sun.
Dressed to die, the sensual strut begun,
With my red veins full of money,
In the final direction of the elementary town
I advance as long as forever is.