Часом небо надто яскраве,

Чи багато там хмар, чи птахів,

Угорі сонце надто палає,

Щоб думки зростали під ним.

Чому руки мої надто грубі,

Щоб різьбити переді мною

мій мерзенний образ для мене,

З посмішок багатозначних,

Неважливих дотиків губ,

Я хотів би знати,

Зрозуміти не здатен, чи здатен,

Це створіння з ангельським ликом,

Яке ранить мене словами,

І слідкує, чи моє тіло

Знемагати буде від болю?

Безупинно. Зі сміхом,

за яким приховані сльози.

Біль від ангела промине;

Відпалають його слова.

Часом слово жіноче як сіль,

Чи занадто багато в нім страсті;

Я її розриваю серце,

А тече з нього кров моя,

Ллється з неї, але моя,

І тоді я гадаю,

Мабуть небо надто яскраве;

Бачу я свою перевагу,

Але нею не скористаюся,

Біль спричинений відчуваю,

І тому він не заболить.

Sometimes the sky's too bright

Sometimes the sky's too bright,
Or has too many clouds or birds,
And far away's too sharp a sun
To nourish thinking of him.
Why is my hand too blunt
To cut in front of me
My horrid images for me,
Of over-fruitful smiles,
The weightless touching of the lip
I wish to know
I cannot lift, but can,
The creature with the angel's face
Who tells me hurt,
And sees my body go
Down into misery?
No stopping. Put the smile
Where tears have come to dry.
The angel's hurt is left;
His telling burns.
Sometimes a woman's heart has salt,
Or too much blood;
I tear her breast,
And see the blood is mine,
Flowing from her, but mine,
And then I think
Perhaps the sky's too bright;
And watch my hand,
But do not follow it,
And feel the pain it gives