З незрушністю могили час вистежить тебе

І, як волосся, скосить лагідність і спокій,

Без поспіху любов прокрадеться в твій дім,

Тебе по голих сходах прихистку повій

Під дах свій поведе.

Кравецькі ножиці років почнуть кроїти,

Мене від них врятуйте, поверніть невинність,

Звільніть від ницого кохання в пастці тліну,

Від слів моїх лукавих, від доріг немилих,

Дрібної суєти.

Мій хлопчику, собі ті серце й розум поверни,

Які кадавра серце спалять, як свіча,

Коли настане час - кастратом пристрасть зробить,

В дитинство повернися з колінцями в синцях,

В невинні, добрі дні.

Пластичний, як перчатка, як коханець з виду,

Наївний ловелас, в якого спраглі очі,

То схований в футляр, то в панцирі із криги. 

Мабуть, тебе прив’язаність до О жіночих

Зведе в могилу.

То ж утікай від цих мерців, що маєш сили,

Безумства хлопчика дробити здатні камінь,

Його шалена кров жіночу знає підлість,

У імпотента перетворить і зупинить їдка пляма

Розвилок і імен.

Прийшла пора дурниць шалених, фантазійних.

Ні, ні, дурна любов, як молота удар,

Безжально, хлопчику, твою крушила гідність.

Бездумний твій герой, зі схованки кадавр,

Твердив до стрижня „стій”.

Не стукає, панове, в двері ваші радість.

Ні язви ракові, ані здобутки літа,

Ні шал обіймів, ані боязнь загубити,

Ні сморід міст й метро не здатні відродити

Людину з гравію.

Ти воскову свічу віткнув у цитадель,

Розбилась радість в прах, поцілили мерці,

Адамів приятель поткнувся з-під одежі.

Любовні сутінки зі смутою в башці,

Такий твій вирок, сер.

Всьому настав кінець, здалася цитадель ця,

(Пристанише вітрів), яка повчальна сцена,

І ось ти стелишся під ноги свого сонця,

(Пожертва, розквіт, розпач) шкіра видублЕна,

Кінець спектаклю.

Шалений хлопчику,  всім хворобливий вітер

Приносив кашлю збудники на їх маршрути.

Спалила форму смерть, любов не обдурити,

Кадавр твій, як і ти, щасливий був прибути

В нецілувальний світ.

Кадавр – труп, що використовується для наукових досліджень

Цей вірш про підліткові страхи перед коханням і нестримним потягом до нього, про відчай і бажання, за якими проглядається смерть.

When, like a running grave

When, like a running grave, time tracks you down,

Your calm and cuddled is a scythe of hairs,
Love in her is slowly through the house,
Up naked stairs, a turtle in a hearse,
Hauled to the dome,

Comes, like a scissors stalking, tailor age,
Deliver me who timid in my tribe,
Of love am barer than Cadaver's trap
Robbed of the foxy tongue, his footed tape
Of the bone inch

Deliver me, my masters, head and heart,
Heart of Cadaver's candle waxes thin,
When blood, spade-handed, and the logic time
Drive children up like bruises to the thumb,
From maid and head,

For, sunday faced, with dusters in my glove,
Chaste and the chaser, man with the cockshut eye,
I, that time's jacket or the coat of ice
May fail to fasten with a virgin o
In the straight grave,

Stride through Cadaver's country in my force,
My pickbrain masters morsing on the stone
Despair of blood faith in the maiden's slime,
Halt among eunuchs, and the nitric stain
On fork and face.

Time is a foolish fancy, time and fool.
No, no, you lover skull, descending hammer
Descends, my masters, on the entered honour.
You hero skull, Cadaver in the hangar
Tells the stick, 'fail.'

Joy is no knocking nation, sir and madam,
The cancer's fashion, or the summer feather
Lit on the cuddled tree, the cross of fever,
Not city tar and subway bored to foster
Man through macadam.

I dump the waxlights in your tower dome.
Joy is the knock of dust, Cadaver's shoot
Of bud of Adam through his boxy shift,
Love's twilit nation and the skull of state,
Sir, is your doom.

Everything ends, the tower ending and,
(Have with the house of wind), the leaning scene,
Ball of the foot depending from the sun,
(Give, summer, over), the cemented skin,
The actions' end.

All, men my madmen, the unwholesome wind
With whistler's cough contages, time on track
Shapes in a cinder death; love for his trick,
Happy Cadaver's hunger as you take
The kissproof world.