Примітки

Пролог у віршах, написаний до цього зібрання виправлених мною віршів, призначався як звернення до моїх читачів, незнайомих людей.

В цю книгу увійшла більшість віршів, які я надрукував, і всі наступні до нинішнього року, які я хочу зберегти. Деякі з них дещо відредаговані мною, але якби я продовжував переглядати все, що наразі зробив не так, як для цієї книги, я повинен би бути настільки завантаженим, що в мене не залишилося б часу намагатися писати нові вірші.

Я десь читав про пастуха, який, коли його запитали, чому він виконує всередині чарівних кругів якісь ритуальні обряди під місяцем, щоб захистити свої стада, відповів: "Я був би безнадійним дурнем, якби цього не робив!" Ці вірші при всій їхній жорстокості, сумнівах і плутанині написані з любові до Людини і для слави Богу, і я був би безнадійним дурнем, якби їх не було.

Листопад 1952 року.

                                       До Кейтлін

Цим днем, який минає нині,

Бог наближає кінець літа

Під зливою лососевого сонця,

В тремтячому від хвиль моєму домі

На паморочній скелі,

Обвитій щебетом і фруктами,

Бухтами, піною, плавцями й пір'ям.

В лісах танцюючі копита,

Пісок брудний від морських зірок

в слідах їхніх сварливих подруг

Чайок, медуз, бекасів і молюсків,

Удалині, як чорні ворони, чоловіки,

Обмотані снастями, вклоняються

Вечірнім неводам,

Близькі до раю гуси, хлопчаки

Вовтузяться, і чаплі, й мушлі

В яких говорять сім морів,

Правічні води віддаляють

Від міст на дев'ять

Ночей і днів, їх вежі не підхопить

Містичний вітер

Як довгу висохлу солому,

В смиреннім світі я співаю

Для тебе, незнайомцю, (хай ця пісня

Розхристана, вогненна,

Як птиця полум'яна,

Світом обернена на ліс,

на лебедя мого, лунає),

Гортає море аркуші,

Які злетять і опадуть,

Як листя з дерева, і скоро

зотліють, зникнуть

В спекотну літню ніч.

Лососем в морі зникло всмоктане сонце,

І лебеді німі фарбують синім

Мою вечірню бухту, коли карбую я

Ці форми галасливі,

Щоб ти пізнав так само

Як і я, неугомонний чоловік,

Величність зорь, пташиний гвалт,

Роджений морем, бідний люд, блаженну кров.

Послухай: я співець цих місць,

Від риб до виткнутого пагорба! Поглянь:

Будую я ревучий мій ковчег

Для найдорожчого мого кохання

Як розливається потоп,

З першоджерела

Страху, прояву гніву, життя людського,

Стрімкий гірський потік,

Пильнуючий над раною,

Білий агнець на фермі в глушині

Уельсу в моїх руках.

Ху-у, тут, у фортечній вежі,

Повеліваєш ти речитативом сов, який

біжить по місячній доріжці і зникає

в байраку бархатним вмираючим оленем!

Ху-луу, на крутизні горба,

Моя кільчата горлинка гулить

Сердито, в сутінках

З Уельсом і праведним граком

Наперебій вуркочуть молитву лісу,

Який відправить її блакитні знаки з її гнізда

Вниз до кроншнепів зграї!

Ху-у, крикливе товариство

Братерської любові, з печалями

У ваших дзьобах, на хвалькуватих мисах!

Егей, на виступі гори, піднімайте

Зайця, який ховається! Хто

Чує, там прудкий хитрун, ковчег мій

Брязкає коли тешу й рубаю

(Удари об кувадло для мене

Шум і гамір - це музика

гриба-головача)

Але тварини найщиріші друзі

На Богом скинутих безладно схилах  

(Хвала Його обителі для звірів!).

Cплять  міцно й чутко звірі,

Тихше, в гірських лісах! Стіг сіна

На опустілій ферм, оточеній

Водою, кудахкає й тримається за сушу,

Й з дахів сараїв півні оголошують війну!

О королівство сусідніх плавучих

Вирубок і складок, відтворене в моїм

Ковчегу, збудованому Ноєм у затоці,

Зі шкіри, і луски, й руна:

І тільки тонуть у глибинах дзвони

Овечих і церковних гомонів

Смирення тихого, коли заходить сонце

І обіймає тьмою кожне священне поле.

Відправимося ми одні, в цю пору,

Під зорями Уельсу,

Клич багатьох ковчегів! Через

Затоплену водою землю,

Керовані своїм коханням, вони рушатимуть,

як дерев'яні острови, пагорб за пагорбом.

Ху-луу, мій гордовитий голуб з флейтою!

Егей, старий, стоячий твердо на ногах на морі лис,

синиця Том і миша Дей!

Співає мій ковчег під сонцем

Бог наближає кінець літа

І зараз розливається потоп.

Цей останній закінчений вірш Томаса Ділана є вступною частиною до збірки "Вибрані вірші 1934 - 1952" з присвятою дружині Кейтлін. З 1948 року він з сім'єю жив у будинку-кораблі в Лохарні (Уельс), який придбала для нього шанувальниця його таланту Маргарет Тейлор. Це будинок за містом на березі моря біля впадіння в море трьох річок. З будинку відкривався вид на пагорб сера Джона, на поля і море, де по піщаному берегу розгулювали птахи. В гаражі він облаштував свою робочу кімнату і написав свої найкращі твори, в яких радість життя змішана з передчуванням смерті. Зараз тут будинок-музей Томаса Ділана.

To Caitlin

Note

The prologue in verse, written for this collected edition of my poems, is intended as an address to my readers, the strangers.

This book contains most of the poems I have written, and all, up to the present year, that I wish to preserve. Some of them I have revised a little, but if I went on revising everything that I now do not like in this book I should be so busy that I would have no time to try to write new poems.

I read somewhere of a shepherd who, when asked why he made, from within fairy rings, ritual observances to the moon to protect his flocks, replied: 'I'd be a damn' fool if I didn't!' These poems, with all their crudities, doubts, and confusions, are written for the love of Man and in praise of God, and I'd be a damn' fool if they weren't.

November 1952.

Author's Prologue

This day winding down now

At God speeded summer's end

In the torrent salmon sun,

In my seashaken house

On a breakneck of rocks                         

Tangled with chirrup and fruit,

Froth, flute, fin, and quill

At a wood's dancing hoof,

By scummed, starfish sands

With their fishwife cross                      

Gulls, pipers, cockles, and sails,

Out there, crow black, men

Tackled with clouds, who kneel

To the sunset nets,

Geese nearly in heaven, boys                   

Stabbing, and herons, and shells

That speak seven seas,

Eternal waters away

From the cities of nine

Days' night whose towers will catch            

In the religious wind

Like stalks of tall, dry straw,

At poor peace I sing

To you strangers (though song

Is a burning and crested act,                   

The fire of birds in

The world's turning wood,

For my swan, splay sounds),

Out of these seathumbed leaves

That will fly and fall                          

Like leaves of trees and as soon

Crumble and undie

Into the dogdayed night.

Seaward the salmon, sucked sun slips,

And the dumb swans drub blue                    

My dabbed bay's dusk, as I hack

This rumpus of shapes

For you to know

How I, a spining man,

Glory also this star, bird                      

Roared, sea born, man torn, blood blest.

Hark: I trumpet the place,

From fish to jumping hill! Look:

I build my bellowing ark

To the best of my love                          

As the flood begins,

Out of the fountainhead

Of fear, rage read, manalive,

Molten and mountainous to stream

Over the wound asleep                           

Sheep white hollow farms

To Wales in my arms.

Hoo, there, in castle keep,                     

You king singsong owls, who moonbeam

The flickering runs and dive

The dingle furred deer dead!

Huloo, on plumbed bryns,

O my ruffled ring dove                          

In the hooting, nearly dark

With Welsh and reverent rook,

Coo rooning the woods' praise,

Who moons her blue notes from her nest

Down to the curlew herd!                        

Ho, hullaballoing clan

Agape, with woe

In your beaks, on the gabbing capes!

Heigh, on horseback hill, jack

Whisking hare! who                              

Hears, there, this fox light, my flood ship's

Clangour as I hew and smite

(A clash of anvils for my

Hubbub and fiddle, this tune

On a tounged puffball)                          

But animals thick as theives

On God's rough tumbling grounds

(Hail to His beasthood!).

Beasts who sleep good and thin,

Hist, in hogback woods! The haystacked          

Hollow farms in a throng

Of waters cluck and cling,

And barnroofs cockcrow war!

O kingdom of neighbors finned

Felled and quilled, flash to my patch           

Work ark and the moonshine

Drinking Noah of the bay,

With pelt, and scale, and fleece:

Only the drowned deep bells

Of sheep and churches noise                     

Poor peace as the sun sets

And dark shoals every holy field.

We will ride out alone, and then,

Under the stars of Wales,

Cry, Multiudes of arks! Across                  

The water lidded lands,

Manned with their loves they'll move,

Like wooden islands, hill to hill.

Huloo, my prowed dove with a flute!

Ahoy, old, sea-legged fox,                       

Tom tit and Dai mouse!

My ark sings in the sun

At God speeded summer's end

And the flood flowers now.