Не тільки, вперше наївшись мандрагор, [1]

Блукали в Лімбаху[2] жінки шалені,

Не тільки Данте [3] й тверезий Піфагор [4] -

Я теж там був... пригадую з жалем я!

Чи був? - слід в дюжині томів доводить!

Карлякати?..  Думки тісняться, тяжко;

Втомився я! Поїхати б на води [5] -

Я вже навештався у Пеклі - каже!

Поїхати б кудись у спішній справі,

І з очманілим видом вдаль дивитись,

Лічить століття, як гриби у гаю,

Людей, епохи! - гамузом звалити -

Вмить бути там і тут - сьогодні й потім,

Як це представив вище або нижче,

Й всерівно вирватись за ці ворота,

Не забувати, в Пеклі був раніше!..

Запитуєш: "Такий багатотрудний, 

А з ким з близьких людей знайомство вів?"

Немає там братів, сусідів, люду,

Там - тільки досліди з душами братів!

Там почуттів нема, є їх причини,

Взаємообліку ведеться повість,

Подібно до безглуздої машини,

Яку ввімкнув удар чи випадковість.

Немає там мети, сама рутина

Заржавлена - відсутні в ній віки -

Епохи - ночі - дні - лише години

Б'ють, мов вколочують тупі гвіздки.

З якої цифри відлік починати,

Коли фатальності штрикне острога,

Не знають зовсім, як? Куди? Гарматі - 

Провадити лічбу годин не змога!

Тоді знайомий з власною вагою,

Коли береш на себе керування:

Тут твоя вартість постає нагою -

І ось ти бачиш, хто ти?.. без питання

Скільки у Часі називали любим?..

Можливо знали  імена твоїх дідів,

Ти бачив - скільки? Сам собі облуда

Зі звички? Тону? Стилю? Чи - зразків?

Щоразу з тебе, як зі скіпок смольних,

Летять довкола іскри вогнянисті;

Гориш, не знаєш, чи стаєш ти вольним,

Чи ні на що твоє не пригодиться? 

Чи ти залишиш попіл і палання,

Що буря кине в бездну? - чи постанеш

З-під попелу зірковим діамантом,

Звитяжним вічності світанком!...

Це говорити, ще й комусь доводить,

Що я там був? - подумати нестерпно;

Втомився я... поїхати б на води -

В дорозі не розказують про Пекло.

Попутник кінний мав міцну статуру,

Не був нікому вірний, лиш своїм,

Не знав історію, архітектуру,

Мовчав як пам'ятник, бо пам'ятник як він!

У два кінці проїхать хочу шляхом 

Країн, століть, до простору границі,

Границі? - часом... сидячи в кульбаці [6]

Чи бачиш,  цілий небозвід - провінція?

            Уривок з драми "За кулісою"

[1] Мандрагора - рослина, корінь якої має наркотичні властивості. За легендами, мандрагора, коли її виривали з землі, випускала крик, що вбивав людину. Давня література містить інструкції, як вирвати коренище і не бути вбитим. Наприклад, Йосиф Флавій радив обкопати навколо корінь, потім прив'язати до нього пса і піти геть. Пес буде намагатися вирватися, висмикне коренище і загине замість свого господаря. Лоран Кейтлан (c. 1568—1647) стверджував, що мандрагора проростає під шибеницями на землі, куди потрапила сперма повішеного злочинця.

[2] Лімбах (limbus, теол.) - прірва, місце для нехрещених осіб, які не вчинили гріх.

[3] Данте Аліг'єрі (1265–1321) - італійський поет, політик, якого вважають батьком італійської мови. Найвідомішим його твором є Божественна комедія, що містить образи Раю, Чистилища та Пекла, причому поет розміщує своїх політичних опонентів у пекельних колах. Коли біла фракція партії гвельфів, з якою був пов’язаний Данте, програла політичну битву з чорною партією, йому довелося залишити рідну Флоренцію і провести решту життя в еміграції; він помер у Равенні.

[4] Піфагор (бл. 572 - бл. 497 р. до н.е.) - філософ, математик і грецький містик. 

[5] на води - на курорт. 

[6] кульбака - сідло з високою лукою

W PAMIĘTNIKU

Nie tylko, pierw się najadłszy mandragor,

Błądziły w Limbach szalone kobiety,

Nie tylko Dante i trzeźwy Pitagor -

Byłem i ja tam… pamiętam, niestety!

Że byłem? – tomów dwunastu za dowód!

Pisać?...sił nie mam, bo myśl mię udławia;

Jestem zmęczony! Wolę jechać do wód –

Nie na wyjezdnem się o Piekle – mawia!

Wolę gdzieś jechać w pilnym interesie,

Patrząc przed siebie z obłędu wyrazem,

Wieki potrącać, jako grzyby w lesie,

Ludzi, Epoki!... mieszać wszystko razem –

Być tam i owdzie – w on czas, dziś i potem,

Jako się wyżej albo niżej rzekło,

A nie równiejszym wracać koło-wrotem

A nie odpomnić, że zwiedziłem Piekło!..

Lecz pytasz: ”Owdzie, co? Tak wielce trudzi,

I które z bliskich spotkałem postaci?”

– уTam! Braci nie ma, ni bliźnich, ni ludzi,

Tam – tylko studia nad sercami braci!...

Tam uczuć nie ma, tylko ich sprężyny,

Zdające z siebie wzajemny rachunek,

Do nieużytej podobne machiny,

Puszczonej w obieg przed pęd lub trafunek

Tam celów nie ma, lecz same rutyny

Pozardzewiałe – i nie ma tam wieków –

Dni – nocy – epok – tam tylko godziny

Biją, jak tępych utwierdzanie ćwieków.

Nie określone pierwej cyfrą stałą,

Lecz fatalności pchnięte raz ostrogą,

Nie znaczą wcale, co? Kiedy? Się działo –

W godzinę wybić liczby jej nie mogą!

Wtedy to próba jest, wtedy jest waga,

Ile? Nad sobą wziąłeś panowania;

Wartość się twoja ci odsłania naga –

I oto widzisz, ktoś-ty?... bez pytania

I ileś zwał się tym lubowym w Czasie?...

Lub byłeś zwany imieniem twych dziadów,

Widzisz – i ile? Nabrałeś sam na się

Z tradycji? Tonu? Stylu? Lub – przykładów?

Coraz to z ciebie, jako z drzazgi smolnej,

Wokoło lecą szmaty zapalone;

Gorejąc, nie wiesz, czy? Stawasz się wolny,

Czy to, co twoje, ma być zatracone?

Czy popiół tylko zostanie i zamęt,

Co idzie w przepaść z burzą? – czy zostanie

Na dnie popiołu gwiaździsty dyjament,

Wiekuistego wa zaranie!...

Lecz – prawić o tym i prawić na dowód,

Że byłem owdzie? – myśl sama udławią!

Jestem zmęczony… wolę jechać do wód –

Nie na wyjezdnem o Piekle się mawia

Wolę wsiąść na koń z jakim drabem, który,

Prócz ze swoimi, nierad bywać z nikiem,

Historii nie zna, ni architektury,

Milczy jak pomnik, będąc sam pomnikiem!

Na dwu-krańcowe wolę ruszyć szlaki

Krajów i wieków, gdzie przestrzeń granicą,

Granica? – czasem… i gdzie, znad kulbaki

Patrząc, firmament cały?... okolicą?

                               "Za kulisami"