Я прокинувся від сухості і папороть померла,

кімнатні квіти зжовкли як зерно;

від мене пішла жінка

і порожні пляшки схожі на закривавлені трупи

оточили мене своєю непотрібністю;

і все ж сонце все ще було добрим,

а записка моєї домовласниці добивала остаточною і

невибагливою жовтизною, тут потрібний 

хороший комедіант, старовинний стиль, блазень

з жартами про абсурд болю, біль абсурду

тому що він є, більше нічого;

я обережно поголився старою бритвою

цей чоловік колись був молодим і

казали був генієм; але

це трагедія листя,

мертва папороть, мертві квіти;

і я вийшов у темний коридор

де стояла моя домовласниця

люто і незворотно

посилаючи мене в пекло,

розмахуючи своїми жирними, пітними руками

і горланячи

горланячи про квартплату

тому що світ обманув сподівання

нас обох.

The tragedy of the leaves

I awakened to dryness and the ferns were dead,

the potted plants yellow as corn;

my woman was gone

and the empty bottles like bled corpses

surrounded me with their uselessness;

the sun was still good, though,

and my landlady's note cracked in fine and

undemanding yellowness; what was needed now

was a good comedian, ancient style, a jester

with jokes upon absurd pain; pain is absurd

because it exists, nothing more;

I shaved carefully with an old razor

the man who had once been young and

said to have genius; but

that's the tragedy of the leaves,

the dead ferns, the dead plants;

and I walked into a dark hall

where the landlady stood

execrating and final,

sending me to hell,

waving her fat, sweaty arms

and screaming

screaming for rent

because the world had failed us

both.