мені надто часто

телефонують.

вони шукають

когось невідомого.

так не можна.

я ніколи не телефонував

Кнуту Гамсуну чи

Ерні чи

Селіну.

я ніколи не телефонував

Селінджеру

я ніколи не телефонував

Неруді.

увечері мене

викликали:

„привіт. ти

Чарлз Буковскі?”

„так”.

„добре. в мене є

будинок”.

„так?”

„бордель”.

„розумію”.

„я читав твої

книги. в мене

є яхта в

Саусаліто”.

„добре”.

„Я хочу дати тобі

мій номер телефона. ти

коли будеш в Сан-Франциско

я куплю тобі випивку”.

”гаразд давай мені

номер”.

я записав його.

„у нас класний заклад. ми

після адвокатів і сенаторів штату

громадяни вищого класу, грабіжники,

сутенери, тощо”.

„Я зателефоную вам коли

буду там”.

„багато дівчат

читають твої книги. вони

люблять тебе”.

„ну да?”

„ну да”.

ми попрощалися.

мені сподобався цей

телефонний дзвінок.

a good one

I get too many

phone calls.

they seek the

creature out.

they shouldn’t.

I never phoned

Knut Hamsun or

Ernie or

Celine.

I never phoned

Salinger

I never phoned

Neruda.

tonight I got

a call:

“hello. you

Charles Bukowski?”

“yes.”

“well, I got a

house.”

“yes?”

“a bordello.”

“I understand.”

“I’ve read your

books. I’ve got a

houseboat in

Sausalito.”

“all right.”

“I want to give you

my phone number. you

ever come to San Francisco

I’ll buy you a drink.”

“o.k. give me the

number.”

I took it down.

“we run a class joint. we’re

after lawyers and state senators,

upper class citizens, muggers,

pimps, the like.”

“I’ll phone you when I

get up there.”

“lots of the girls

read your books. they

love you.”

“yeah?”

“yeah.”

we said goodbye.

I liked that

phone call.