Однієї ночі він прийшов до моїх дверей мокрий худий побитий і

переляканий

білий косоокий безхвостий кіт

Я його впустив, нагодував його і він залишився

довіряючи мені все більше, доки приятель не переїхав його

на під’їздній дорозі

Я доставив те що залишилося до ветеринара, який сказав, „

не так багато шансів... дай йому ці пігулки... його хребет

роздроблений, але він був роздроблений і раніше, і якось  

зрісся, якщо він виживе, то ніколи не буде ходити, поглянь

на цей рентгенівський знімок, в нього стріляли, бачиш,

тут залишився дріб, також у нього колись був хвіст, хтось

його відрізав...”

Я забрав кота, це було спекотним літом, одним

з найспекотніших за останні десять років, я поклав його у ванній

на підлогу, дав йому води й таблетку, він не з'їв

і не доторкнувся до води, я занурив палець і

змочив його рот і заговорив з ним, я нікуди не пішов,

залишаючись подовгу у ванній, і розмовляючи з ним,

я ласкаво гладив його і він озирався на мене

своїми блідо-блакитними розкосими очима і коли проминули

дні він зробив

свій перший крок,

підтягуючи себе вперед передніми лапами

(з його задніх жодна не рухалася)

він доповз до свого лотка

і забрався в нього

ніби просурмили сурми про можливу перемогу

на всю ванну кімнату і місто, я

відчував спорідненість з цим котом – мені бувало погано,

не настільки погано, але доволі погано

одного ранку він встав, постояв і звалився і

тільки подивився на мене.

„ти це зможеш”, сказав я йому.

він намагався знову, вставав падав, нарешті

він зробив кілька кроків, він був схожий на п’яного,

задні ноги просто не хотіли рухатися, і він падав,

відпочивав,

потім вставав.

решту ви знаєте: зараз йому краще ніж колись, косо-

окий

майже беззубий, до нього повернулася грація,

він ніколи не відводить свій погляд...

і часом, коли я даю інтерв’ю, хочуть почути

про

життя і літературу, а я напиваюся і показую мого

косоокого,

підстреленого, переїханого, з відрізаним хвостом кота і я кажу, "гляньте, гляньте на нього!”

але вони не розуміють мене, вони говорять щось на кшталт,

„Ти

кажеш, що знаходишся під впливом  Селіни?”

„ні”, я показую кота, „те, що відбувається, по

суті таке, таке, таке!”

я стряхую кота, піднімаю його в

прокуреному п’яному світлі, він розслабляється він розуміє...

на цьому інтерв’ю закінчується

хоча іноді я пишаюся, коли потім бачу зображення, і

на ньому я з котом, і ми

на фото-

графії разом.

він теж розуміє, що це цілковита фігня, але все це якось допомагає.

[він розуміє що це теж цілковита фігня, але це допомагає отримати звичний кошачий корм, вірно?]

28 лютого 1983 

Charles Bukowski  "The History Of One Tough Motherfucker"

he came to the door one night wet thin beaten and

terrorized

a white cross-eyed tailless cat

I took him in and fed him and he stayed

grew to trust me until a friend drove up the driveway

and ran him over

I took what was left to a vet who said, “not much

chance… give him these pills… his backbone

is crushed, but is was crushed before and somehow

mended, if he lives he'll never walk, look at

these x-rays, he's been shot, look here, the pellets

are still there…also, he once had a tail, somebody

cut it off…”

I took the cat back, it was a hot summer, one of the

hottest in decades, I put him on the bathroom

floor, gave him water and pills, he wouldn't eat, he

wouldn't touch the water, I dipped my finger into it

and wet his mouth and I talked to him, I didn't go any-

where, I put in a lot of bathroom time and talked to

him and gently touched him and he looked back at

me with those pale blue crossed eyes and as the days went

by he made his first move

dragging himself forward by his front legs

(the rear ones wouldn't work)

he made it to the litter box

crawled over and in,

it was like the trumpet of possible victory

blowing in that bathroom and into the city, I

related to that cat-I'd had it bad, not that

bad but bad enough

one morning he got up, stood up, fell back down and

just looked at me.

“you can make it,” I said to him.

he kept trying, getting up falling down, finally

he walked a few steps, he was like a drunk, the

rear legs just didn't want to do it and he fell again, rested,

then got up.

you know the rest: now he's better than ever, cross-eyed

almost toothless, but the grace is back, and that look in

his eyes never left…

and now sometimes I'm interviewed, they want to hear about

life and literature and I get drunk and hold up my cross-eyed,

shot, runover de-tailed cat and I say, “look, look

at this!”

but they don't understand, they say something like, “you

say you've been influenced by Celine?”

“no,” I hold the cat up, “by what happens, by

things like this, by this, by this!”

I shake the cat, hold him up in

the smoky and drunken light, he's relaxed he knows…

it's then that the interviews end

although I am proud sometimes when I see the pictures

later and there I am and there is the cat and we are photo-

graphed together.

he too knows it's bullshit but that somehow it all helps.

[he knows it’s bullshit too but it helps get the old catfood, right?]

- Feb. 28 1983