Який божественний морський пейзаж, де чаплі ангелів біліші,

Вони летіти можуть будь-куди у безмір висоти й безмежжя далини

За рядом ряд, хвилюючи уяву;

Повсюди угорі лиш чаплі на невагомих островах із мангрів,

Яскрава зелень листя у каймі пташиного посліду сіяє сріблом,

Внизу коріння мангрів сплелося у готичні арки, під ними

Чудове пасовище, з якого риба вистрибує,

Мов дика квітка в орнаменті із бризок;

Немов малюнок Рафаеля з гобеленів Папи: здається, що тут рай.

Та непорушний остов маяка у чорно-білому чернечому вбранні

Інакше думає. Ввижається йому,

Що під його залізними ногами бурхає пекло,

І тому на мілині вода гаряча,

Ще знає він, що не годиться у раю ні плавати, ані літати,

Що до пітьми і сяючого світла немає діла небесам,

Але коли стемніє, він щось згадає і сказати зможе

Вагоме слово з даного питання.

Seascape 
 This celestial seascape, with white herons got up as angels,
flying high as they want and as far as they want sidewise
in tiers and tiers of immaculate reflections;
the whole region, from the highest heron
down to the weightless mangrove island
with bright green leaves edged neatly with bird-droppings
like illumination in silver,
and down to the suggestively Gothic arches of the mangrove roots
and the beautiful pea-green back-pasture
where occasionally a fish jumps, like a wildflower
in an ornamental spray of spray;
this cartoon by Raphael for a tapestry for a Pope:
it does look like heaven.
But a skeletal lighthouse standing there
in black and white clerical dress,
who lives on his nerves, thinks he knows better.
He thinks that hell rages below his iron feet,
that that is why the shallow water is so warm,
and he knows that heaven is not like this.
Heaven is not like flying or swimming,
but has something to do with blackness and a strong glare
and when it gets dark he will remember something
strongly worded to say on the subject.