Місяць у дзеркало комода

Вдивляється крізь миль мільйони

(Мабуть, милуючись собою,

Не посміхається нікому.)

Відсутній, дальній і безсонний

Він вдень хотів би відіспатись.

Залишивши спустіле небо,

Пославши  геть усіх до біса

І відшукавши тихі води

Чи дзеркало, там оселитись.

Заплутатися в павутинні

Й на дно колодязя звалитись

В дзеркально вивернутий Всесвіт,

Де ліве завжди буде правим,

Де тінь реальніша за тіло,

Де ми з тобою ніч не спали,

Де небеса мілкі, як море

Глибоке, й ти мене кохаєш.

Insomnia

The moon in the bureau mirror
looks out a million miles
(and perhaps with pride, at herself,
but she never, never smiles)
far and away beyond sleep, or
perhaps she's a daytime sleeper.

By the Universe deserted,
she'd tell it to go to hell,
and she'd find a body of water,
or a mirror, on which to dwell.
So wrap up care in a cobweb
and drop it down the well

into that world inverted
where left is always right,
where the shadows are really the body,
where we stay awake all night,
where the heavens are shallow as the sea
is now deep, and you love me.