Я ще не народився

це 1948 і  повертає авто

на вулицю без назви

Там на велосипеді

мій батько

він молодший мене

У Охлі [1], де я вийшов,

Проходжу повз моїх батьків,

вони гуляють набережною річки Ямуни

Моя мати недавно вийшла заміж

На ній парчеве сарі, як вогонь,

Сріблясті блискітки в її волоссі.

Вона мене не бачить.

Видзвонюють здаля її браслети,

Немов спалахують ліхтарики китайської чайної

І сходять зорі,

у скляні дзвіночки дзвонять

Вони заходять в дім.

Ці фото вицвілі

З сімейного альбому

так сяють зараз

біля гасової лампи

Я їх бачу на розбитому горищі.

Я хочу їм сказати, я їхній син,

що набагато старший, ніж вони,

Я стукаю і стукаю невпинно

але у них завмерла ніч

це ніч мого буття

без неї мене не буде

вони до мене дослухаються й не чують

Мій стук перекривають

зоряні розмови.

[1] Охла –  зона індустріального развитку – друге за розміром місто-сателіт Делі, розміщене на протилежному боці ріки Ямуна

A Lost Memory of Delhi

I am not born

it is 1948 and the bus turns

onto a road without name

There on his bicycle

my father

He is younger than I

At Okhla where I get off

I pass my parents

strolling by the Jamuna River

My mother is a recent bride

her sari a blaze of brocade

Silverdust parts her hair

She doesn’t see me

The bells of her anklets are distant

like the sound of china from teashop being lit up with lanterns

And the stars are coming out

ringing with tongues of glass

They go into the house

Always faded in photographs

In the family album

but lit up now

with the oil lamp

I saw broken in the attic.

I want to tell them I am their son

older, much older than they are

I knock, keep knocking

but for them the night is quiet

this the night of my being

they don’t they won’t

hear me they won’t hear

my knocking drowning out

the tongues of stars.