(З Фаїза Ахмеда Фаїза)

Самотності пустеля. Я тут з відлунням

твого голосу, з губ твоїх тремтливим міражем.

Трава і пил розлуки примусили пустелю

цвісти трояндами твоїми.

Повітря поруч дихає, мов поцілунок твій. Сам собою

затеплився він тихо-тихо мускусом. І вдалині,

за горизонтом, крапля за краплею, спалахує росою

твій світлий образ.

Поклала пам’ять свою руку на обличчя Часу, торкається

його так ніжно, немов це ранок нашого прощання

настав, здається, ніби ніч приходить, віддаючи

тебе в мої обійми.

Memory 
                 (from Faiz Ahmed Faiz) 

Desolation's desert. I'm here with shadows 
of your voice, your lips as mirage, now trembling.

 Grass and dust of distance have let this desert

bloom with your roses. 

Near me breathes the air that's your kiss. It smoulders, 
slowly-slowly, musk of itself. And farther, 
drop by drop, beyond the horizon, shines the 
dew of your lit face. 

Memory's placed its hand so on Time's face, touched it 
so caressingly that although it's still our 
parting's morning, it's as if night's come, bringing 
you to my bare arms.