Мій пращур - чоловік

зі снігу Гімалаїв,

потрапив у Кашмір із Самарканду

із торбою

кісток кита:

реліквіями із морського цвинтаря.

Його скелет

був вирізаний з льодовика, він дихав холодом,

горнулися до нього снігові жінки.

Розтанула його дружина з криги,

і обернулася на старості

у пар.

Оця реліквія,

оцей скелет під шкірою у мене, дістанеться

від сина внукові,

за мною плем'я снігових людей.

Вони щороку стукають в моє вікно

і їхні голоси стихають серед криги.

Вони не дозволяють мені прогнати зиму,

і я пообіцяв собі,

хоча і був колись я сніжною людиною,

але приноситиму весни

на своїх танучих плечах.

Snowmen 

My ancestor, a man
of Himalayan snow,
came to Kashmir from Samarkand,
carrying a bag
of whale bones:
heirlooms from sea funerals.
His skeleton
carved from glaciers, his breath arctic,
he froze women in his embrace.
His wife thawed into stony water,
her old age a clear
evaporation.
This heirloom,
his skeleton under my skin, passed
from son to grandson,
generations of snowmen on my back.
They tap every year on my window,
their voices hushed to ice.
No, they won't let me out of winter,
and I've promised myself,
even if I'm the last snowman,
that I'll ride into spring
on their melting shoulders.